Серце до серця, рука до руки,-
Будемо разом за Господом йти,
Ми – Твої вівці, ти – наш Господь!
Ну а разом ми – Божий народ!
Хто наречена Ісуса Христа!
Звісно, «Дар Божий» - церква Твоя,
Хто Твоя армія, радість небес,-
Тіло Господнє, повне чудес!
Зцілення там і мудрість Творця,
Слава Твоя, що не має кінця,
Там Твоя милість і Божа любов,
Там очищає Спасителя кров!
Там здобуваєм характер Христа,
Там подароване інше буття,
Кожен потрібен – старий і малий,
Кожен там рідний і дорогий.
Дякуєм, Боже, що дав нам сім’ю,
Дякуєм, Отче, за вірність Твою,
Дякуєм дуже, що прощення дав,
Для перемоги усіх згуртував!
Будем радіти кожен наш день,
Будем співати для Тебе пісень,
Будем виконувать волю Христа,
А попереду – вічне життя!
Комментарий автора: Цей вірш про мою церкву "Божий дар", де я можу служити, любити своїх братів та сестер, пізнавати характер Христа, змінюватись. Дякую Господу за мою церкву!
Елена Качан,
Украина
Киевская церковь "Божий Дар" Спасибо Господу за Его дары и вся слава Ему e-mail автора:olenakachan@gmail.com
Прочитано 10913 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
